 |
|
|
ЯКЩО СУРЖИК - ХВОРОБА, ТО ЯК З НЕЮ БОРОТИСЯ
 Що таке суржик? Розхоже явище чи незнищенна проблема? Спочатку з’ясуймо, що називає суржиком тлумачний словник. За визначенням останнього – це елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови, тобто нечиста мова. Щоправда у нас він набув вужчого значення - українсько-російський суржик.
Однак наголошу, що суржик не нове явище і з’явився він не тоді, коли українська мова зустрілася з російською. Можна сказати, що суржик був ще за часів скіфів. Про це свідчать численні запозичення з різноманітних мов: від латиниці та грецької до арабської й німецької. До сьогодні є польсько-український суржик, української й німецький, навіть українсько-канадський. Яскравий приклад канадського суржику таке речення: „Зачиніть віндовку, щоб чилдренята не околденіли!”
До речі, деякі запозичення пересічний громадянин навряд чи зможе відрізнити як такі, адже вони ховаються за нібито чисто українськими словами. Так, начебто рідне нам слово „борщ” виявляється - запозичення з перської мови. З литовської мови до нас прийшли такі слова як „вовкулака”, „ґринджоли”, „зозуля”, „калюжа”, „садиба” і багато інших.
Ці запозичення настільки давно потрапили в нашу мову і так прижилися, що неозброєним оком їх і не відрізниш. Приміром, з фінікійської походить слово „мапа”, хоча і видається похідним від англійського „map” (виходить до англійської воно теж увійшло з фінської). З єгипетської мови до нас потрапили: „гума”, „канапа”, „лілея”, „папір” тощо; з арабської: „валіза”, „жупан”, „кава”, „кайдани”, „карафа” і т.д.; з угорської: „кучма”, „куліш”, „гуляш”, „табір”, „хутір” тощо; з мов Індії: „піжама”, „цукор”, „шаль” і т.ін. Прикладів безліч, і вони свідчать про те, що справді власне українських слів в нашій мові не так вже й багато. До речі, в європейських мовах також чимало запозичень.
Так, англійська мова має лише 30% власне англійських слів, а всі решта – запозичення.
Отже як бачимо, суржик – не така й нова річ. До речі, сьогодні існує англо-японський суржик, так званий піджин, англо-французька говірка, така собі Franglais, на якій навіть модно складати пісні, а ще багато інших різномовних поєднань.
Проте розглядаючи українсько-російський суржик доходимо висновку, що це надзвичайно згубне явище саме для нашої мови, в якій воно вкорінилося.
Якщо з ним не боротися, воно проросте незламним бур’яном і тоді викорінити цю траву буде дуже складно.
Чому для України суржик – хвороба, від якої ще не знайдено надійних ліків? А хіба не тому, що слово завжди відходить на останній план, ним можна нехтувати, не чути, позаяк це саме слово – найцінніша ознаки нас як нації, наша душа. Але ж його не можна взяти в руки, потримати, - слова як вітер – вилетять, не доженеш. Тоді для чого за ними бігти і їх берегти?
Оскільки за законом у нас в країні немає цензури, тому ніхто ні за чим не слідкує, ні що нам показують, ні що говорять і як саме. Відсутній (чи то просто бездіяльний) орган, який би слідкував за правильним вживання мови у всіх сферах життя, і не просто робив зауваження серед своїх, а підтримував зв’язки з порушниками правопису, аби мати змогу їм допомогти. Тому і виходить, що говорять і пишуть як кому заманеться. І засмічується мова не лише російськими кальками, а й американізмами та англіцизмами, про що свідчать красномовні назви на крамничках, ресторанах та обкладинках журналів.
Бувають навіть дивні мішанки кирилиці і латиниці. Наприклад, назва модного магазину одягу – Sчастье. З одного боку нововведення та креативні ідеї потрібні, а з іншого – якою мовою ми розмовлятимемо через років тридцять? А все через те, що мовні проблеми хоч і постають гостро, але заглибитися у те як насправді ми говоримо спроможний не кожен.
Гадаю, що державний суржик це все одно що суржик, яким розмовляє окрема особа.
Викорінити цю мішанку і боротися за чистоту мови потрібно хотіти. Не можна одразу перейти із суржику на чисту літературну мову, не усвідомлюючи цього. Потрібно слідкувати за тим, що говориш і як, добирати правильні слова, словосполучення, хай навіть спершу це видаватиметься нелегким завданням. І така мовна свідомість розвивається не лише у тих, чиєю професією є слово. Я знаю і таких перекладачів та мовників, які маючи за плечима вищу освіту все одно в побуті розмовляють суржиком, бо ж вони так звикли, чи так собі хочуть, або ж просто ліньки. Але хіба це виправдання?
Чому мовчить авторитетний орган, куди б міг звернутися кожен громадянин чи організація і отримати фахову консультацію щодо українського правопису та мовних нюансів? Тоді б може і реклама не була б така недолуга і засмічена, а в метро по гучномовцю не було б чутно відвертих помилок на кшталт „...пасажирів з дітьми”, коли правильно - з дітьми.
| Сьогодні наша кааліция...
|
Я недарма наголошую „авторитетний”, оскільки деяким потрібно чи не на законному рівні доводити вживання того чи іншого слова. А відтак не завадили б регулярні перевірки саме мовного середовища різноманітних і державних і приватних органів, організацій, фірм, агентств, телестудій тощо. Хоча надмірне втручання у внутрішні справи тих чи інших утворень можуть інколи погано позначитися і на діяльності, і на результатах діяльності цих утворень.
За соціологічним опитуванням державних службовців, мовне питання стоїть досить гостро. Думки розділяються.
Однак все ж переконання того, що в Україні державною повинна бути українська, таки переважають. Також висловлювалася думка про те, що українці мають проявляти більше гідності за свою країну, цінувати рідну мову, адже вже давно настав час для національного відродження. Проте варто зазначити, що національна свідомість держслужбовців є розчленованою та диференційованою. Якщо вона є такою серед не філологів-україністів, тоді якою вона може бути серед пересічних громадян?
Хочу закликати читачів плекати свою мову, не бути байдужими, боротися з суржиком і пам’ятати, що Українська мова за мелодійністю і милозвучністю посідає друге місце у світі після італійської! (російська – сьоме).
Тоді для чого її засмічувати і зневажати? Яка вона ніжна і принадна, скільки в ній пестливих слів і мелодійних звуків! Деякі нам відверто заздрять, а ми не розуміємо, не усвідомлюємо свого щастя, того що народилися українцями і маємо таку золоту душу – свою рідну мову.
Ольга Зозуля спеціально для ПАНЯНКИ
Читайте також:
Документи: 1-10, 11-20, 21-30.
|
 |
|
 |
 |
