 |
|
|
КОХАЙТЕСЯ, ЧОРНОБРИВІ, ТА НЕ З МОСКАЛЯМИ
 Життя – це дивна штука, шановна редакціє. Ніколи раніш я не розрізняла людей на своїх і чужих, людей і нелюдів. Та й листи до редакції ніколи не писала. Чого ж бо, не поет, не письменник. Але таки прийшлося. Я – звичайна дівчина і, чесно кажучи, читаючи у дитинстві Шевченка не розуміла фрази: «Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями». Усі ж бо люди однакові, думала я. Поки у серпні минулого літа скопивши грошів за пів-року роботи не сіли на потяг, і не подалися до Криму.
У гори, давня була мрія відпочити, саме під Судаком, помилуватись , на море , Меганомські гори і т.і.
Відпочинок тривав на славу. Історія, про яку я, власне хочу розповісти розпочалася, коли ми з подругою вже тиждень стояли палаткою неподалік від «Лисячої бухти», коли біля нашої стоянки з’явився шикарний позадорожник з московськими номерами.
Ніхто їм, звичайно, не забороняв (не приватна ж територія), хоча прибульці разюче вирізнялися від інших мешканців наметового містечка і короткими (майже під нуль) зачісками, і «масковською» говіркою, що майже виключно складалася з блатної фені та ненормативної лексики, і ледь не цілодобовим «Шансоном» по радіо, і радянським прапором (!), який гордо майорів над їхньою фінською палаткою.
А головне – тим, що в цих чотирьох, вочевидь, «капусту» й кролі не їли, бо вже не могли. Здавалося дивним, навіщо такі заможні добродії приїхали відпочивати сюди, замість зняти собі номери десь в фешенебельному готелі Сімферополя чи Ялти. Проте скоро все з’ясувалось…
Якщо до приїзду московських гостей наші хлопці попивали місцеве винце та іноді бавилися травичкою, то тепер їм ледь не жменями сипали кокаїн, анфетамін та екстазі , рікою лився коньяк та горілка (це в тридцятиградусну спеку!). І вони брали – халява ж.
Вже майже ніхто в таборі не співав пісень під гітару, не ходив у гори, не ловив мідій – усі просто лежали вдовбані.
Ми з подругою не любимо наркотиків, проте частенько заходили у гості до сусідів, що залюбки нас приймали, бо в «поселенні» жінок було мало, і окрім нас – усі заміжні чи зі своїми хлопцями.
Хотілося ж бо після обридлої гречки та зупи з концентратів скоштувати різних делікатесів, а після копійчаного «сухарика» побавитись колекційним мускатом. А що парубки трошки грубі та неотесані – середовище, що поробиш. Ми навіть почали їх потроху «виховувати». За тиждень вони в нас вже слухали «ВВ», а матюкалися лише через чотири слова, та кожного разу просили пробачення.
Ми з Христиною не святі, ми були не проти трошки пофліртувати, або навіть завести короткий курортний роман. Мені подобався високий білявий Сашко, а Христині – кремезний засмаглий Віктор, господар джипу. Але того, що трапилось, ми зовсім не очікували…
Якось москвичі запропонували нам покататися по горах «с ветерком». Ми не вгледіли в цій пропозиції нічого поганого і погодились. Спочатку все йшло добре, якщо не зважати на те, що хлопці пили шампанське з горличка, наче мінералку, та смалили косяки, як звичайні сигарети, а Віктор водив машину вже занадто ризиковано…По серпантину на такый швидкост і їхати, впаси Боже Христина заблагала зупинитися.Краще б вже їхали.
Одіж з нас здерли ще в машині, і що було потім...Коротше кажучи Христину викинули з машини, зробили все що хотіли, Я сказала що й так на все згодна, зараз тільки в кущики. Тільки вони й бачили. Гукали довго, і трясли листям кущиків, але не знайшли, видно й не сильно шукали.Пнули на останок Христю й поїхали собі...
Коли ми дісталися табору, був вже майже ранок. Христина дорогою вмовляла мене не розповідати «нашим» того, що трапилось, але, мабуть, з нашого вигляду одразу ж все стало зрозумілим. Мешканці наметового містечка, звичайно ж, були обурені.
Виявилось, що доки ми блукали в горах, ґвалтівники встигли повернутись, аби зібрати свої палатки. Хлопцям вони збрехали, буцімто їх кличуть додому термінові справи, а нас, мовляв, за нашим проханням залишили в Коктебелі. Одразу ж склався план помсти. Андрій з Дніпропетровська, єдиний серед нас володар машини (старенької Ниви), пригадав, що московські гості напередодні розпитувалися, як швидше дістатися до Москви. Він часто їздив до Криму, дуже добре знав місцеві дороги і заприсягся проїхати просілковими шляхами так, аби випередити втікачів на трасі. З ним зібралася команда підтримки із найміцніших наших хлопців: Богдан зі Львова, Дмитро та Роман з Києва та Коля пітерський, колишній десантник, ветеран Чечні.
Останній найбільше лютував, мабуть – соромлячись за співвітчизників, погрожував особисто каструвати негідників.
Проте, коли всі вже сиділи в машині, з гори зліз Вова з Феодосії. Він сказав, що нічого не треба робити, бо він щойно подзвонив своєму дядьку, який є якесь велике цабе в кримській міліції, так що наших друзів «зустрінуть».
За день ми дізнались, що тих недолюдків таки зустріли. Окрім наркотиків, як ми і сподівалися, у них просто в бордачку знайшовся пістолет Магнум, заряджений бойовими набоями (ой, добре, що наші хлопці за ними не поїхали!). На цьому тлі нетверезий стан водія та відсутність технічного талону виглядали вже як дрібниці…
Проте посадити цих недолюдків, на жаль, не вдалося: надто вже крутий був тато у Віктора.
Звичайно ж, ми з Христиною могли б подати на них позов за зґвалтування, проте навіщо дівчині така слава? Але три дні в КПЗ вони таки просиділи, а додому поїхали у плацкартному вагоні. Залишок відпочинку наші друзі робили усе, аби ми забули про той випадок. Та не знаю, чи скоро після цього я наважуся зійтися з хлопцем.
Ні, я не в якому разі не хочу сказати, що кожен, хто приїздить із Росії до Криму – покидьок і злочинець. Але давайте замислимось: чому ми маємо почуватись гостями на власній землі? Той самий Коля, коли тільки приїхав, сказав, побачивши на мені майку з тризубом: «Нащо ти це тягаєш? Зніми».
Просто так сказав, без злості, як щось звичайне. А перед тим в одній кримській кав’ярні буфетниця запитала, чи я з України, та попросила мене перекласти напис на упаковці. Ви вважаєте, що це – нормально? Я не закликаю до ксенофобії, але якби українські чоловіки були справжніми козаками, ніякий приїжджий чи місцевий пройдисвіт не наважився б ображати наших жінок та дівчат!
З листів до ПАНЯНКИ
Читайте також:
|
 |
|
 |
 |
