Здоров'я і Краса

Робота і Гроші

Культура

Про мову

Агресія

Психологія

Скандали

Освіта

Музика

Ваші листи

Посилання

Контакти

Реклама на сайті

Умови публікації та перепублікації

Пошук

Новини ПАНЯНКИ MList
koi win	html text

      МІШЕНЬ - ШАРОВАРИ

Вiдомо, що українськi ма­терiальнi цiнностi i капiтал – не в нашого народу, ми лише слу­жимо ширмою, якщо потрiбно, власники можуть одягнути ук­раїнця в шаровари i виставити як мiшень, щоб його обстрiлю­вали. А повсякчас залишається xyтip, він же колгосп, садок вишневий коло хати – так привчила радянська система, що утворила цiлi обори своїx пiд'яремних рабiв пiд назвою об­слуговуючих "творчих спiлок", якi функцiонують i досi. Худож­ник, за їхнім задумом, повинен малювати те, чого вiд нього хоче влада i не лiзти в нiяку полiтику.

Хоча справжнi мистецькi оригi­нальнi речi творяться вiд здоро­вoї внутрiшньоi iндивiдуальноi думки i незалежного сприйнят­тя, вiд того, як художник са­мостiйно мислить. Раби-худож­ники, раби-письменники, раби-­композитори посьогоднi загнанi в спiлки, де нiчого не змiнилося. I це вже питання не лише куль­тури, а нацiональноi безпеки, в тому числi й економiчної. При­мiщення Спiлки художникiв Ук­раїни перетворено у вертеп чи­йогось стороннього приватного бiзнесу, а в результатi посеред центральної площi столицi кpaїни маємо дурнуватi муляжi "ма­маїв", по яких повзають дiти.

Матьнистi шаровари знайшли собi гiдне застосування. Ідео­логiя приниження i cмepтi всього українського стала панiвною i монументальною, пронизала вci жанри розважальної iндустрiї за­собiв мacoвoї iнформацiї i все тoї ж iдеологiчної пропаганди цiнностей справжнiх полiтико-­економiчних господарiв України - для зомбованого вимираючо­го народу.

Взяти хоча б останнє шоу для народу з обирання "Ве­ликого українця" за режисурою Партiї регіонів. В присутностi журналiстiв екс-вiце-прем'єр з гуманітарної полiтики Д.Табач­ник похваляється, що міг би зробити кумиром народу кого завгодно, але вибiр його впав на все тi ж шаровари - на цей раз князя Ярослава Мудрого, спiль­на матня абстрактного мiфо­логiчного полiтика нікому з оби­вателiв невiдомої i незрозумiлої держави повинна "об'єднати Україну" i приєднати до icторично-­мiфологiчної обори "братнього" народу, для якого "Київська Русь" - це всього лише охвicтя великої i прекрасної Росії. За нас вирiшують, що ми вшано­вуємо, чим милуємось, що їмо i п'ємо.

З 11 авторів, якi брали участь у ландшафтнiй виставцi cвoїx скульптурних творів побiля могили Шевченка на Чернечiй гopi в Каневі, лише двоє вияви­лись українцями, решта навіть не розмовляють українською мовою і жодного уявлення про поета, якого вони взялись вша­новувати i прикрашати своїми одороблами, не мають.

Отак i виникають всiлякi фашистськi людиноненависницькi рухи, капiтал концентрується в руках людей, якi традицiйно найро­зумнiшi i найбагатшi. Потiм зна­ходять чергoвого Гiтлера – i вперед до світового панування. Тому я бачу й наступне очищен­ня вiд цього людиноненавис­ництва i манiпулювання всім i всіма в iм'я зиску. Я вже бачу, як палають їхні вiлли i банки, як бiгають вулицями спустошених міст закривавленi народнi мес­ники, новітні кармелюки. Сце­нарiй повторюється, йде неспра­ведливе розподiлення pecypciв, митцi про це попереджають.

Не­даремно ж я за покликам серця iлюстрував Кобзаря. Якщо художник не буде вiдчувати соцi­альний нерв сучасностi – грiш йому цiна в базарний день, гер­метичного мистецтва для мис­тецтва не існує. Адже ж зовсiм немає соцiальних творів, якi хоч якось би вiдобразили тi коло­сальнi змiни, i то на гiрше, якi вiдбуваються в суспiльствi.

Є 5-6 художникiв, до яких належу i я, якi вiдображають сьогоднiшнiй день, бiльшiсть оспiвують шаро­вари, або, вiдчуваючи незгоду i протестуючи по- своєму, малю­ють на кухнях всiлякi "красівостi". Деякi особистостi успiш­но пороздвоювались. Права рука президента А. Гайдамака, облаш­тувавши за радянських часiв вci комсомольско-бiльщовицькi му­зеї, взявся за облаштування го­лодоморiвських, i те й iнше.

Ко­мунiсти стали християнами, але це не допомагає. Сьогоднi на мiжнародних аукцiонах все, створене українськими художни­ками, коштує копiйки i нікого не цiкавить. Україна упослiдже­на Росiєю та її впливом, i ще бiльше упослiджена Заходом, де все наше сприймається як вто­ринне й нiкчемне. I дуже часто - небезпiдставно.

Все, нiбито нове в мистецтвi, в нас сьогоднi мавпується i бе­реться з чужих джерел. Варто ж почати дійсний пошук - i дов­кола тебе здiймають лемент про­тесту свої ж землячки. Я iлюст­рував книжки про давнi ук­paїнські язичницькi вiрування - ­назвали антихристиянином. А я в cвоїх гравюрах вiдтворив й інтерпретував те, що тисячi pоків тому робили в своїй ке­рамiцi нашi предки, якi аж нiяк при всьому бажаннi не могли пiдпасти пiд вплив тодi ще неiснуючого християнства.

А це були першi iлюстрованi твори на трипiльську тематику, яку тепер пiдхопили i намагаються експлу­атувати вищезгаданi роздвоєнi комунiсти. Мiй же храм i молит­ва - зоряне небо, там витоки творчості, а не в затяганих кон'юнктурниками шароварах. Творчiсть - є молитва.

Гене­тичнi українцi знищуються сьогоднi економiчно й культурно, роздвоєнi вчорашнi комсомоль­чуки одягають затягану вишиванку й шаровари, нiби українці, приходять до влади й дискредитують оце саме українство, жод­ної копiйки не видiляючи на нього, в той час, як арт-бiзнес в Україні взагалi перебуває в неук­раїнських, чужинських руках. Українцям лище дозволено пор­патися в землi, знаходити там трипiльськi черепки i продавати їx закордонним дилерам або сво­їм скоробагатькам для задово­лення пихи i прикрашання вiлл.

Я з цього приводу розпочав нову серiю станкового живопису - українська полiтична нiч, жiнка в ролi гетьмана тощо, за­хоплюючi сюжети. Кохання з жiнкою - це творчий акт й мо­литва водночас, принаймнi для мене. Вiд творчостi треба отри­мувати оргазм, це як знак якості, особливо коли процес вiдбувається на пленерi. Приро­да вiдновлюється, а якщо щось самознищується - то туди йому дорога. Головне - щоб не за­клювали cвої, пiдготовляючи й звiльняючи вiд нас нашу землю для чужинцiв.

Мої роботи сьогоднi купують, а через 20 років їx будуть шукати як сьогоднi робо­ти Глущенка. Бiльшiсть малю­ють фарбу, а я вмiю малювати свiтло. Кольори - це дiя i стра­ждання свiтла, воно живе, свiтло повинно бути живописом, а не розфарбованою поверхнею. Навіть якщо там зображено найсвятiше для нас - розiп'ято­го Стуса чи матьнистого "ма­мая" . Хоча я вiддаю перевагу жiночiй плотi на пленерi. Мої пейзажi, їx споглядання зцiлю­ють людей, те ж саме можна сказати про мої "ню". Плоть повинна свiтитись, сяяти й тiшнти, i не лише око.

Все перетворюється в то­вар, i чим тупіший i збид­ленiший споживач – тим примiтивнiший товар. "Психологiя несвiдомого", яку розробляли на Заходi, i яка заторкувала глибиннi архетиповi шари людської психiки i cвідомості, про­фануєься у нас жменькою авантюристiв від мистец­тва, деякi з яких похваля­ються тим, що взагалi не вмiють малювати, їм виста­чає фотоапарата i вимаще­них томатним соусом дівок з цуценятами в ваннiй, або одягнутих в балетнi пачки шахтарiв у лазнi - концепт пе­редбачає витончену алегорiю й метафору, яка поєднує гомосек­суальну практику й важку працю шахтарiв з добування ними благ і насолод iз земних отворів.

Це чужi сни i галюцинацiї, подiбне мистецтво не є джерелом знань i збагачення досвiду, це рiзновид деструкції i свiдчення iмпотенцiї творчої й iдейної. Потрiбно ви­творювати якийсь власний ху­дожнiй стиль. I тут з другого бо­ку пропонують нам iншу крайнiсть - матню зашкарублих шароварiв. В музеї I.Гончара фахiвцi-мистецтвознавцi квалi­фiковано вам розтлумачать, що лубочнi народнi картинки з "ма­маями" не просто зображають невибагливий iдеал дозвiлля на­ших селян - гуляку, який уса­мiтнився в полi подалi вiд свар­ливоi жiнки з горiлкою i люль­кою, а що це цiла фiлософiя, брахманiзм i медитацiя, а далi проступають iсторiософствуючi шарлатани з МАУП i оживають "apiї-opiї", розбiгаються хазари­-козари, постають лави висло­вусих укрів.

Чому, якщо ук­paїнське - то обов'язково без­дарне i безрезультативне? Була нiби революцiя на Майданi, а бандити далi на свободi, а обез­головлене тiло колись нікому невiдомого iнтернет-журналiста далi зберiгається в однiй iз шуф­ляд моргу, що по вул.Оранже­рейнiй.

I вci пишаються власною ори­гiнальнiстю й "елегантнiстю", що не розтрощили жодноi шиб­ки чи чиновницькоi морди. Це в нецивiлiзованих французiв ­спочатку революцiя i вiдрiзанi гiльйотиною голови, у нас же навпаки - спочатку розчлену­вання, а потім довге стояння i колективне голосiння й завиван­ня на промерзлому майданi. Ук­paїнська естетика з часiв Шев­ченка зупинилась на орнамен­тації, чуттєвому прикрашаннi й смакуванні не змicту i сенсу подiї чи явища, а на другорядних деталях, що лоскочуть сенти­ментальнiсть раба. Й те, що розпочиналось і заповiдалось на якийсь очищувальний мiф зулюбленим народом героєм-об­ранцем, перетворилось в якесь клiнiчне явище з австрiйськими аналiзами, недоїденими й виб­люваними стравами, зрадливими охоронцями й остаточною відданістю власнiй люблячiй дружинi i дiтям, вуликам i трипiльським черепкам. Зрiдка можна також помалювати олiєю пейзажi в Карпатах, залишити нащадкам хоч якийсь аматорський власний слiд i продукт, тим бiльше, що Черчiль, Гiтлер й iншi великi державнi дiячi теж були худож­никами.

Неспроможнiсть побачити джерело творчої iмпотенцiї i слабкостi в самому собi в нас компенсується списуванням вcix бiд на сили зовнiшнi i ди­версiйно-внутрiшнi. Те, що ди­пломами МАУП можна користу­ватися за iншими побутовим призначенням, i далi вже як за Вапняркою їх ніхто не визнає - ­це не бiда, головна бiда - тонкопростежуванi тамтешнiми фахiв­цями з конспiрологiї пiдступи однiєї iз нацменшин, добре опла­чуванi з кишенi iншої зацiкавле­ної нації.

Українським же офi­цiйним речникам доводиться стояти в позi безтямного сiльсь­кого iдiота i лише таким спосо­бом пояснювати cвоїм закордон­ним контрагентам несподiваний iдеологiчний нацiоналiстичний екстремiзм на тлi суцiльноi мiж­нацiональноi гармонії i мiжет­нiчного злягання аж до повного титульного розчинення.

На жаль, не лише українське обра­зотворче мистецтво стало маргінальним, неоригiнальним i ма­ловартiсним. Саме обличчя по­збавленоi власного творчого сти­лю держави, тобто безличнiсть дуже зручна для лiплення з неї з цього обезголовненого й тупого кавалка чого завгодно на потре­бу iнших мiжнародних, та й внутрiшнiх, споживачiв. Хочете нацiю-антисемiта - будь ласка, а народ найкращих i найдешев­ших в світі бiлих розкiшних про­ституток для спраглих народiв Близького Сходу - залюбки, найкращi в світі помивачi немiчних i прибиральники кло­зетiв - теж нашi. От тiльки кар­тини нашi чомусь найдешевшi...

Володимир Гарбуз

М. Київ

"Літературна Україна" від 19 червня 2008 року

РЕКЛАМА - РУШІЙ ПРОГРЕСУ ЧИ НАВ’ЯЗЛИВЕ БЛИМАННЯ?

ЧЕСТЬ ПИСЬМЕННИКА

"ТАРТАК" - УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ

НАШУ КУЛЬТУРУ НИНІ "ЗАДАВЛЮЄ" ГЛАМУР