Здоров'я і Краса

Робота і Гроші

Культура

Про мову

Агресія

Психологія

Скандали

Освіта

Музика

Ваші листи

Посилання

Контакти

Реклама на сайті

Умови публікації та перепублікації

Пошук

Новини ПАНЯНКИ MList
koi win	html text

      МОВНІ НЮАНСИ-2

Без національної мови ніколи не буде справжньої держави. Адже процвітають ті держави, які насамперед переймаються мовними проблемами і вирішують їх першочергово.

Однак насправді все починається з колиски, з дитинства, юності, коли і прокидається, чи навпаки засинає, національна свідомість і усвідомлення рідної мови як чогось найціннішого, що не дає народові померти, а душі зів’яти. Продовжуючи тему мовних особливостей та лінгвістичних секретів, можна наголосити на чисельних прикладах доречного вживання слів, словосполучень, перекладу з російської на українську, де нерідко виникає камінь спотикання у найрізноманітніших сферах мовного вживання. Приміром згадаймо про райдугу, веселку, чи веселицю.

За радянських часів у школах на уроках малювання, щоб запам’ятати сім кольорів веселки, можна було прочитати простеньке речення, де перша літера кожного слова означає той чи інший колір. Нагадаймо кольори веселки: червоний, оранжевий (жовтогарячий), зелений, блакитний, синій, фіолетовий. В російський мові це звучало так: каждьій охотник желаєт знать, гдє сідіт фазан (кожен мисливець бажає знати, де сидить фазан).

Цікаво чи є український відповідник такому вислову. Виявляється є і не один. Порівняймо: чарівна осінь – життя знову б’є сивий фарфор; або ж таке: чемна жабка жалібно зиркає, бажає смачного французові; і нарешті: чоловік охоче жінку заміж бере собі файну.

Отже бачимо, що в українській мові є чимало принадних відповідників тим чи іншим явищам, або придумкам. Ми також маємо чудовий спосіб запам’ятати після яких літер пишемо апостроф, прочитавши подібну придумку: баба Параска вікна мила різнобарвним фартушком.

Тож як показує нам перша літера кожного слова, апостроф ставимо після літер: б, п, в, м, р, ф.

Хочеться розповісти про родовий відмінок у словах, що дуже часто провокує помили та неоковирності. Розглянемо іменники другої відміни в однині, що у родовому відмінку мають закінчення -а, -я або -у, -ю.

Ті, хто вважає, що немає великої різниці написати -у чи -а, серйозно помиляється. Деякі слова, залежно від закінчення в родовому відмінку, набувають інакшого значення. Так, алмаз(-а) – коштовний камінь, алмаз(-у) – мінерал; акт(-а) – документ, акт(-у) – дія; апарат(-а) – прилад, апарат(-у) – установа; блок(-а) – у техніці, блок(-у) – об’єднання держав; буряк(-а) – одиничне поняття, буряк(-у) – збірне поняття; вал(-а) – деталь машини, вал(-у) – насип; елемент(-а) – конкретне, елемент(-у) – абстрактне; інструмент(-а) - одиничне поняття, інструмент(-у) - збірне поняття; каменя - одиничне поняття, каменю - збірне поняття; клин(-а) – предмет, клин(-у) – просторове поняття; пояс(-а) – предмет, пояс(-у) - просторове поняття; рахунка – документ, рахунку – дія; термін(-а) – слово, термін(-у) – строк; фактор(-а) – маклер, фактор(-у) – чинник.

Нагадаймо, що назви населених пунктів у родовому відмінку вживаються із закінченням -а: Києва, Луцька, Лондона, Парижа, Харкова, Брюсселя, Відня, Лос-Анджелеса, Нью-Йорка, але ніяк не „подорож до Нью-Йорку” як ми тепер бачимо скрізь на рекламних щитках. До речі, згадаємо про іншомовні слова. Досвід показує, що вони досить часто викликають труднощі під час вживання.

Існує правило дев’ятки згідно з яким в загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним пишеться літера –и, а не -і, наприклад: дизель, динамо, диплом, директор, методика; інститут, математика, стимул, текстиль, тип; зиґзаґ, позиція, фізичний; марксизм, силует, система; цистерна, цифра; жирандоль, режим, джигіт, джинси; речитатив, чичероне; ширма, шифр; бригада, риф, фабрика.

У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида(завважте, наголос на другому складі, а не на першому); Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика.

У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним також пишемо -и: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.

У географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (крім j): Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро.

У ряді інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою пишемо -и: Аргентина, Братислава, Бразилія, Ватикан, Единбург, Єгипет, Кордильєри, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Скандинавія, Тибет та в похідних від них: аргентинець, аргентинський та ін. А тепер згадаймо як зазвичай пишуть скрізь на вивісках та упаковка деякі слова. Чому „чіпси”, коли за правилами дев’ятки має бути „чипси”? А „тірамісу”, коли потрібно „тирамісу”?

До речі щодо транслітерації різноманітних англіцизмів, американізмів та іншомовних імен, наприклад у нас Вільям Шекспір, а не Уільям, вікенд, а не уікенд. Специфіка літери в у нашій мові така, що вона вимовляється м’яко, майже як англійська w, щось середнє між в та у. Тому і звучання відповідне.

Думаю варто згадати про наголоси, які також здебільшого нехтуються, а отже вживаються не там, де треба. В основному це зумовлено і впливом „сусідньої мови”. Отже наведемо ряд слів з правильними літературними наголосами на замітку допитливому читачеві:

Болотистий, бородавка, веретено, високо, вільха, вудити, вузький, в’язкий, горошина, граблі, дочка, дрова, загадка, замазка, затичка, здалека, здвоїти, ковкий, коромисло, косий, кроїти, кропива, купіль, курятина, кухонний, мозолистий, наскок, низина, нудний, обруч, олень, осока, пасти, петля, підданий, помовчати, постояти, потемки, приступка, причіп, приязнь, проріз, решето, рибина, розпірка, рукава (множ.), русло, сердити, середина, сестрин, сироватка, скатерка, слабий, соломина, спина, суглинок, тигровий, товпитися, удобрення, уродженець, фартух, хвалений, хльостати, хмільник, циган, чадний, черпати, черствий, чудно, шелюга, шовковиця, щипці, юродивий, яблуневий, ясеновий тощо.

Такі мовні непорозуміння найчастіше виникають, оскільки в українській мові наголос вільний, різномісний, він може падати на будь-який склад слова. В інших мовах слова мають постійне місце наголосу. У французькій мові, наприклад, він на останньому складі, у чеській, словацькій – на першому, в польській - на передостанньому (хоч і не без винятків).

Однак вільний наголос ще не означає, що слова можна наголошувати довільно. У наголошуванні українських слів все ж є системність, яка виявляється в тому, що певні групи слів об’єднуються одним правилом наголошування. Наприклад, числівники другого десятка мають наголос на складі на: одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять; в іменниках з префіксом ви- наголос падає на префікс: виняток, випадок, виписка, виклик, вихоплення, виробіток, але: вимова, видавництво, вирощування.

Так само наголошений і префікс по- у словах: позначка, посвідка, посмішка. У трискладових словах віддієслівного походження наголос падає на той склад, на якому він є в інфінітиві (читання, питання, навчання, писання, завдання), а в двоскладових – на закінчення: життя, буття, знання, звання, пиття, спання, але: вміння, вчення). Чітка системність у наголошуванні існує і в займенниках: цього, того, мого, свого, мене, тебе тощо.

Ось неповний список прикладів мовного наголошування на інших мовних нюансів, які варто знати тим, хто плекає рідну мову і прагне до досконалості, якої досягти практично неможливо, але ми спробуємо.

Ольга Зозуля спеціально для ПАНЯНКИ

ФРАЗЕОЛОГІЯ - СМАК І КОЛІР КОЖНОЇ МОВИ

МОВНІ НЮАНСИ. ЯК РОЗРІЗНИТИ СХОЖІ СЛОВА?

МОВНІ НЮАНСИ-3. ПАРОНІМИ

СПАННЯ... У КРАВАТЦІ

ЯКЩО СУРЖИК - ХВОРОБА, ТО ЯК З НЕЮ БОРОТИСЯ

МОВНІ НЮАНСИ

ЧИ ПОТРІБНІ УКРАЇНЦЯМ ДВІ ДЕРЖАВНІ МОВИ?

ЯКЩО ХОЧЕМО ВИЖИТИ

РОЗМОВЛЯЙМО УКРАЇНСЬКОЮ!

НЕ "ПРИСВОЮЙТЕ" ЗВАНЬ!