 |
|
|
ПРИКЛАД ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ
 Як усім нам відомо, в нашій державі досить багато свят, офіційних та неофіційних, День Незалежності чи Конституції, Івана Купала, також існують різноманітні фестивалі, на кшталт «Країни Мрій» чи «Таврійських Ігор» або Сорочинського Ярмарку, на різні теми, і, як заведено, однією з найголовніших подій будь-якого публічного свята є концерт.
Виступи різних колективів та соло-артистів, все як звичайно.
Але, коли я кілька разів опинилась на деяких з них, вибачайте, панове патріоти, а це відбило у мене бажання продовжувати в тому ж дусі. Звичайно, на більшості з таких заходів виступають або початківці, або просто невідомі артисти.
Якість…. Звісно яка. Стоїш у натовпі і бачиш, що ця музична продукція подобається лише деякій частині людей, всі інші стрибають та підспівують просто так, знічев`я, щоб не нудитись без діла.
Пісні, найчастіше, нуднуваті, з невиразним мотивом, одноманітні. Знаєте, раніше, ще в підлітковому віці, мені здавалось, що початківці — це, навпаки, найкращі, найвправніші музиканти, які так хочуть стати народними улюбленцями, що згодні вправлятись у підвищенні майстерності щоденно, по багато годин, намагаючись стати на рівні своїх кумирів.
Але….
Чи то винен підлітковий максималізм, чи, може, кумири не набагато кращі, але результат мене дивує і досі. Мені здається, що в жодному випадку про відкриття нових Scorpions, Def Leppard чи Pink Floyd не може бути й мови, на Modern Talking чи Ace Of Base також не схоже, не кажучи вже про бажання їх перевищити….
Та чого ж я чекала від любителів, від початківців, якщо у нас навіть ті, хто зве себе професіоналами, також не на гідному рівні. Ось зараз в черговий раз передивлялась кращі відео кліпи 20-го століття, і в черговий раз спіймала себе на думці, що зовсім не випадково ті — весь час на екранах, причому у всьому світі, а наші максимум на що спромоглись — це визнання на Євробаченні. На Євробаченні!
Смішно, їй-Богу!
Найсерйозніші, найкращі наші естрадні досягнення, як Руслана чи Ані Лорак мають такий малий, такий дитячий розмах крил! Ті ж, що ніколи не брали участі у міжнародних конкурсах, і поготів!
Чому ж досі нікому з великих українських чиновників не спадало на думку, що ненормально великій європейській країні не мати власної гордості, якою можна було б похвалитись перед всім світом.
Нічого, що ми й досі не в Євросоюзі, Швейцарія також гордо тримається осторонь, а в них не лише загальний рівень розвитку не гірший за євросоюзівський, а в чомусь навіть і кращий, але й талановитих на весь світ музикантів вистачає, згадати хоча б DJ Bobo, або ж Lacrimosa.
Зараз не буду чіпати виконавців, а перейду до тих, хто для них пише.
Насправді те, що співають наші національні гордості й окраси, на кшталт Таїсії Повалій, Ірини Білик чи Олександра Пономарьова, може виконуватись ну хіба що десь у школах на випускних вечорах чи з нагоди Восьмого березня, але не великій сцені, а тим більше, не народними чи заслуженими артистами.
Пісня, окрім емоційного забарвлення має нести ще й якесь змістове наповнення, це розповідь, яка збагачена голосовим та музичним емоційним додатком, всі три складові мають бути рівноцінними, а насправді у нашому шоу-бізнесі потік емоцій відтіснив убік все інше.
А акторська гра?! У колишньому Радянському Союзі цим досить широка користувалась нинішня Примадонна Алла Пугачова, вона перетворювала будь-яку свою пісню на маленький аудіо-спектакль, як воно, зрештою, і має бути, за цю особливість виконання вона зрештою і заслужила визначення «неповторна».
Нинішні наші артистки-співвітчизниці, мабуть, або просто не здатні на таке, або їм в училищах акторську майстерність викладали занадто погано. Зараз основний акцент чомусь перейшов на посилене сексуальне наповнення виступу, талановите виконання замінене псевдо еротичними зітханнями в мікрофон, голосовий окрас також чомусь тепер завжди однаковий, у всіх артисток та у всіх піснях, тож іноді виникає ілюзія дежа-вю, або одної нескінченної пісні….
А найгірше — знаєте що? Найгірше те, що нові, свіжі та талановиті молоді люди тепер змушені копіювати старі, відживши та головне, дуже погані зразки, які найкраще якнайшвидше забути, і творити власну музику будуть за цими зразками.
Тож, виходить, калічаться не лише вуха нинішніх меломанів, а й майбутні шедеври, наче в тому старому фантастичному оповіданні. Дійсно, досить лиш увімкнути телевізор або радіо, щоб почути, наскільки, наприклад, Шер чи Мадонна разюче відрізняються від нашої Ірочки Білик, і наскільки безглуздими (принаймні, зараз) здаються обіцянки деяких політичних лідерів щодо співставлення цих двох величин.
Довелось мені бути на багатьох концертах західних зірок, всі вони дуже різні, але схожі у дуже важливих якостях, як же сильно відрізняються вони за якістю! Кожна пісня бездоганно відшліфована, репетиції відбувались, мабуть що багато сотень разів, жодної фальшивої ноти, але фонограму собі не дозволяють, та найголовніше — якої б величини не була зірка, всі вони дуже щиро хочуть зробити своїм глядачам свято, і для цього відпрацьовують кожен концерт, не шкодуючи ані себе, ані апаратури, та ще й отримують колосальне задоволення від кожного концерту — Modern Talking, Rasmus, E-Type, Scorpions, Ace Of Base, Apocalyptica, Cardigans, Elton John, Paul McCartney….
Про двох останніх, уже не зірок, а ідолів світового масштабу, треба згадати окремо. Ясно, що за статусом вони мають повне право на будь-які капризи, ніхто й не подумав би про них нічого поганого, всі навіть чекали якихось незвичних побажань, але….
Найсправжнісінькі легенди виявились найскромнішими, забаганок із їх боку не було, окрім звичайного райдеру, відпрацювали весь час, і навіть і більше, працювали скромно, весело і з задоволенням, суперпрофесійно….
Натовп стояв у німому захваті, чудово розуміючи, що зірки такого масштабу являються на очі простим українцям дуже рідко, а щоб нам самим дати світові таке….
Ох, панове, нажаль, не в цьому тисячолітті!
Анна Бешлей
Музичний оглядач ПАНЯНКИ
Читайте також:
Документи: 1-10, 11-20, 21-30, 31-40.
|
 |
|
 |
 |
