 |
|
|
РОЗМОВА З ІГОРЕМ ЖУКОМ
 Бардівська пісня, напевно, ніколи не стане настільки поширеною, як поп-музика. Адже, щоб зрозуміти її та почути те сокровенне та справжнє, що автор намагається передати за модерними комбінаціями рим чи витонченістю фрази, потрібно принаймні щиро прагнути до цього.
Сучасній людині чомусь значно простіше вивчити простенький мотивчик популярної пісеньки – щоб не напружувати мозок.
Проте не все так погано, стверджує відомий український бард Ігор Жук, адже “попит на справжнє є завжди”. Свідченням цього є організація бардівського фестивалю пісні “Бескиди”, що триватиме в мальовничій місцині Сколівських Бескидів на злитті двох карпатських рік Опору та Стрия впродовж 8-10 серпня. Власне, ми й розпочали нашу розмову про участь пана Ігоря в цьому заході.
Неперервний спектр пісень
– Цьогоріч ви вперше берете участь у фестивалі “Бескиди”. Як уважаєте: такі заходи стимулюють молодих виконавців до творчих пошуків чи навіть злетів?
– Думаю, так повинно бути, інакше шкода затраченого на це часу й сил. Мені відомо фестивалі, які стимулюють, – чому б і “Бескидам” не робити цього? Щиро їм цього бажаю.
– У фесті братиме участь Ольга Богомолець, з якою у вас уже багато років творчий тандем. Ви виконуватимете пісні зі спільного альбому “Нас двоє” чи потішите слухачів чимось новеньким?
– На диску зібрано майже всі твори, які виконуємо разом. На жаль, у нас обох дуже мало часу для спільної роботи над новими піснями. Але, думаю, дещо з “позадискового” пролунає.
– Яким буде спектр ваших пісень на цьогорічних “Бескидах”: релігійні, повстанські, ліричні?
– Для мене пісня – це завжди розмова з мудрим й уважним слухачем. Усе залежатиме від того, про що нам захочеться порозмовляти – я ж не можу в розмові слухати тільки себе. А спектр пісень у мене неперервний, у ньому стільки ліній, скільки самих пісень.
Генієм володіє Бог
– Кажуть, талант – це не те, чим володіє геній, а те, що володіє генієм. Погоджуєтеся?
– Ні, думаю, генієм володіє Бог, а талант йому видає, як робочий інструмент. Буде погано працювати – забере.
– Жан Кокто свого часу сказав: “Знаю, що мистецтво безумовно необхідне, тільки не знаю чому”. А на вашу думку, для чого необхідне мистецтво, зокрема музика, зокрема бардівська?
– Для мене бардівська творчість – це насамперед поезія, яка має певну специфічну форму її донесення. Якщо на перше місце виходить музика – це може бути прекрасно, але це вже інший жанр. Так чи інакше, й високого рівня музика, й бардівська пісня високого класу, й будь-яке справжнє мистецтво потрібні, щоб збагачувати душу людини, робити її незалежною, самостійною, не давати перетворити суспільство людей на легко керовану отару. І друге важливе завдання – дати окремій людині ключ до глибшого відчуття світу, до повноти життя, розвитку своєї індивідуальності, вмістити у своє життя більше справжніх цінностей і допомогти більше створити таких для інших. Те, що має лише зовнішні ознаки мистецтва, але, по суті, є продажем якнайдешевшого якнайдорожче, необхідно трактувати, як усі інші способи ринкового заробляння грошей із відповідним контролем якості та нешкідливості.
Попит на справжнє є завжди
– Що можете сказати про інтерес молоді (і не тільки) до бардівських пісень. Як змінюється його динаміка з роками?
– Динаміка коливається: є сплески й провали, але загалом інтерес стабільний. Змінюються завдання авторської (я волію використовувати цей термін) пісні: на своєму переважно російськомовному радянському етапі вона була об’єднавчим чинником для всіх вільнодумців і противників тоталітаризму, бо тільки в масштабі всієї імперії можна було зробити щось серйозне для його повалення. На етапі незалежної України бажання повернути українській мові її місце в державі зумовлює все більше зацікавленя україномовною піснею. Для молоді в цьому плані, напевно, більше роблять найкращі сучасні рок-гурти; людям старшого покоління ближча глибока й задушевна авторська пісня. Але на всіх фестивалях, на яких бував останніми роками, обов’язково є молоді й зовсім юні автори, а на концерти приходять і школярі, і студенти. Попит на справжнє є завжди. А сприйняття фальшивки – чи комуністично-радянської, чи псевдопатріотично-української – так само завжди однозначне. Радянська статистика дурила саму себе бадьорою брехнею про те, які пісні найбільше до вподоби молоді та всьому народу, видавала цілі бібліотеки й фонотеки таких творів – не дай нам, Боже, так само дурити себе.
– Антуан де Рівароль казав: “Слова схожі на монети: спершу вони мають особисту ціну й лише потім стають вираженням найрізноманітніших цінностей”. Те саме і з бардівською творчістю, побудованою на словах і якісному звучанні?
– Так, бо в пісні повинно прозвучати не просто те, що чує автор. Ця “монета” не повинна бути фальшивою, тоді за нею є якісь реальні цінності, і вона справді може робити людину сміливцем, романтиком, закоханим, патріотом, мудрецем…
– Хтось сказав: “Писати – це читати себе самого”. А що означає співати?
– Ділитися найціннішим, що є в людини – душею. Зустрічав людей, для яких співати – це слухати себе самого. Але в тому небагато було цікавого.
Розмовляла Ганна Власюк, gazeta.lviv.ua
довідка
Народився на Львівщині 07.12.1951, з 1972 року – киянин. Закінчив кафедру теоретичної фізики фізичного факультету Львівського університету, аспірантуру Інституту теоретичної фізики Академії наук України. Кандидат фізико-математичних наук.
Як художник-аматор брав участь у творчих об’єднаннях і виставках молодих учених. Кілька років навчався в майстерні київських художників Галини Зубченко та Григорія Пришедька.
Пізніше це стало основною професією разом із захопленням комп’ютерною графікою – працював художником-дизайнером у компанії “УЛІС Сістемс” (Київ), нині – дизайнер нового видавничого проекту.
Паралельна професія – кіносценарист: автор сценаріїв понад 30 фільмів студії Національна Кінематека України – “Київнаукфільм”.
Поезія – захоплення ще зі шкільних років. Перші пісні під гітару написав на початку 1970-х.
Читайте також:
Документи: 1-10, 11-20, 21-30, 31-40, 41-50.
|
 |
|
 |
 |
