 |
|
|
ШЛЮБ З КАВКАЗЦЕМ або СПОВІДЬ ДІВЧИНИ, ЩО ЗМОГЛА ВТЕКТИ
 Пропонуємо ознайомитися зі спогадами дагестанської дівчини. Щоправда, ми змушені були, перекладаючи, уникати лайливих слів, якими дуже рясніла її сповідь. Решта – без змін. А висновки робити вам, шановні читачки.
Моя історія почалася рівно п'ять років тому. Вірніше ні, вона почалася раніше, у вересні 2002 року, коли я прийшла на практику в один підрозділ МВС Дагестану. Практикувалася я в прес-службі. Мій керівник Юра вів фотохроніку підрозділу, і там я якось випадково попала в кадр. Роздруковану пачку фотографій міліціонери дружно розглядали в черговій частині. На одній з них була я, і молодий старлей на ім'я Магомед поцікавився:
- А хто ця дівчина?
- Практикантка з прес-служби, - відповів якийсь сержант.
З цього дня почалося переслідування. Він наздоганяв мене скрізь, де міг: притискував у ментівських кабінетах, ловив в університетських коридорах, навіть сусідам моїм набрид – якщо мене раптом не було вдома (а він мав нахабство стукатися до мене додому, знаючи, що я живу з братом!!!!!!), ломився до сусідів, щоб з'ясувати, де я. Обіцяв, що не відстане, що викраде тощо.
Це з одного боку. А з іншого було люблю, жити не можу, вмираю, «тикоролева», «тизвєзда», квіточки, листівки, тортики. Мені, малолітній 20-річній дівиці це подобалося. Тому що я звикла до іншого інтересу з боку чоловіків – не тому що я така прегарна, а тому що тато у мене шанована людина.
На початку 2003 я приїхала до батьків в Кизляр і сказала батькові, що, мовляв, через пару днів до тебе приїдуть люди щодо мене, ти поглянь-подумай. Добре? «А що мені думати, дочка, головне, щоб ти поглянула», - відповів мій тато. Хоча я тряслася від страху. Це мене мама відправила до нього, тому що сама боялася йому сказати. Але у результаті перша отримала вона. Лише варто було мені лише виїхати до Махачкали, як тато закотив скандал мамі:
- Я вам пельки переріжу! Ви хто такі, щоб вирішувати ці питання? Скажи їй, хай сюди ніхто не їде! Бачити нікого не хочу! Я сам вирішу, за кого їй заміж виходити!
Мама захлинається в сльозах, передає мені батькові слова і просить:
- Прошу тебе, донечко, відмов йому. А то тато мене уб'є. І тебе теж.
Через 10 хвилин подзвонив Магомед, щасливий такий:
- Моя мама запитує, який розмір пальця у тебе?
- Не знаю, - сказала я і розридалася. – Мої батьки проти. Ми не одружимося!
Я закінчувала 5 курс, і загалом була завидною нареченою. Відмовляла всім. Не тому, що я пальці гнула, а тому що вибір був мізерний. Оскільки у нас в сім'ї прийнято виходити за родичів або вихідців зі свого родового села, то вибирати не було з кого. Одні колгоспники, які хотіли на мені одружитися, щоб оселитися в моїй махачкалінській квартирі і скористатися батьківськими зв'язками. А самі ледве говорили російською. На фоні цих вівчарів, Магомед здавався мені принцом. Красивий, офіцер міліції, тачка, будинок в центрі Махачкали. Закохалася, чого вже тут приховувати.
Через тиждень після відмови Магомеду мій батько вже дав слово своїм родичам, що віддасть мене за їх сина (причому останній раз він бачив цього парубка в ранньому дитинстві, головне типа, батьки хороші). Тато, звичайно, не зовсім монстр. Він через матір доручив мені вибрати з трьох кандидатів одного. Двоє були сільськими вівчарами, а третій – будівельник з Махачкали. За нього і погодилася. Парубка звали Акім. Він доводився мені дуже далеким родичем – його сестра була заміжньою за моїм рідним дядьком.
Тіточка Акіма на ім'я Гульзада дружила з тіточкою Магомеда Джанет. Скажу вам більше. Мама Магомеда (змія на ім'я Жанна) була лезгинкою, а тіточка Джанет була шкільною вчителькою мого батька і дядьків. Про те, що племінники ділять одну дівчину, тіточки з'ясували після мого сватання в ході розмови. Магомед робив все, щоб Акім на мені не одружився – передавав через Джанет, що нібито ми трахаємося, що я не незайманиця і інше.
Тіточка Гульзада повела мене до свого гінеколога, який сказав, що все у мене в порядку, що заміж мене можна брати. Проте Магомед опротестував свідчення лікарки, після чого тітки влаштували нам очну ставку, де він звичайно ж мовчав. Як говорив мій тато: значить привід дала. Я думала, вийду заміж спокійно за Акіма, народжу дітей буду працювати – стерпиться-злюбиться.
7 березня 2003 року відбулося пишне сватання – хустки, золото-діаманти, валізи, танці. 8 березня я вже була у Махачкалі. Увечері, готуючись до держіспиту, я почула знайомий автомобільний сигнал. Виглядаю – стоїть Магомед, красивий такий, в костюмчику і говорить, спускайся. Я наділа красиве плаття і пішла. Він подарував мені розкішні троянди, модні парфуми і листівку зі змістом «Я тебе люблю». Ми просиділи в ресторані цілий вечір. Мовчки. У нього очі були на мокрому місці, а я плакала. Але було вирішено, що я з ним більше бачитися не хочу. По-перше, тому що він розпускає чутки, а по-друге, нам разом бути не призначено.
Ми готувалися до весілля, купували придане, я вибрала і замовила собі красиве плаття з 5-метровим шлейфом. Рівно п'ять років тому, 7 червня, я захистила дипломну і збиралася виїжджати в Кизляр – через тиждень повинна відбутися моє весілля. Не пам'ятаю як, але він наздогнав мене перед від'їздом і сказав:
- Скасуй весілля. Я на тобі одружуюся. Я не можу змиритися з тим, що якийсь лезгин буде тебе трахати.
- З глузду з'їхав? Всі запрошення роздано! Все готово до весілля. Батькові гості понаїхали зі всіх кінців країни! Ні! Ні! І ще раз ні! Дай спокій мені, бачити-чути не хочу.
- Тоді я тебе викраду.
- Лише спробуй! Мені дуже дорога моя сім'я і її честь. І якщо ти дійсно хочеш на мені одружуватися, то розрули як чоловік – зроби так, що 15 числа до Кизляру приїдуть не вони, а твоя делегація.
 Я виїхала до Кизляру, там повним ходом йшла підготовка до весілля. Пекли торти, тістечка. У Махачкалі вже від ніг до голови була обставлена квартира жениха моїм приданим і перевезені всі мої валізи. Магомед приїхав до Кизляру услід за мною зі своїм другом Саміром, який був у числі запрошених. Сидять вони в будинку у дядька цього Саміра, всі обговорюють моє весілля, а мій Іван-царевич голову повісив. У нього запитують, в чому справа? Тут він і признався, що любить мене. Хлопці сказали:
- Якщо ти її дійсно любиш і береш на себе всю відповідальність за неї, то ми її викрадемо.
Магомед, ясна річ, погодився. За три дні до весілля він став атакувати мене по телефону, потім ловив в кизлярських провулках, коли я йшла на епіляцію в салон краси. Я тікала, як могла. Всі родичі окрім батька це знали і були у напрузі страшній. Мама весь час плакала, говорила, та коли він від тебе відстане! Я плакала, говорила, що не знаю. Все це змішувалося з передвесільним неврозом, і я поступово починала божеволіти.
День мого весілля. 15 червня. Я з ранку стирчу в салоні краси. До мене приставили троюрідну сестру Олесю. Весілля призначено на 16 годину. У 15-30 я розумію, що замість зачіски у мене на голові лайно. Я розплакалася, зібрала волосся в хвостик і вийшла з Олесею у фойє салону. Дивлюся - стоїть там Магомед із Саміром.
- А ви що тут робите? – істерично кричу я.
- Як що? Красти тебе прийшли! – гордо відповідає мені Магомед.
Тут він хапає мене за руку з одного боку, а з іншого хапає Олеся. Ось у такому стані я якось опиняюся на вулиці. Дивлюся, а там стоїть ряд машин і такі злі кавказькі парубки стоять з пиками типа, попалася. Це одна з головних вулиць Кизляра. Мені пощастило, що в цей момент на горизонті з’явилася машина мого батька, який їхав до банкетної зали зустрічати гостей. Хтось крикнув: Атас! Її пахан їде!
Цієї хвилини удалося вирватися, і ми з Олесею побігли через двори до мене додому. Біля під'їзду вже стояли наряджені машини, в одній з яких сидів Акім. Я прибігла додому, напнула швидше плаття. Жених мене вивів, посадив в сріблястий Мерседес і ми рушили. Але до банкетного залу ми так і не доїхали – мереседес став на півдорозі. Всі, звичайно були шоковані, але пересадили нас в іншу машину і ми приїхали в банкетний зал. Далі мої спогади примарні. Я пам'ятаю, що було багато людей що у всіх гостей відвиснули щелепи. Не від краси мого плаття, звичайно ж, а від убогості мого жениха (Хай мене Бог пробачить, що я називаю його убогим, але він – лисий, виглядав дуже старим). Навіть мій тато спохмурнів, коли його побачив. Він пошепки признався мамі: Жах! За кого я дочку-то віддав. Ну нічого страшного, зате він завжди буде під її підбором.
Весілля було пишне – людей було 700-800. Приїхали мої однокурсники, зібралися мої однокласники, друзі-подруги з різних міст. Ті, хто не бачив, як я входила до зали з женихом, підсаджувалися до мене і цілком серйозно запитували:
- Еміль, а де жених?
- Ось же, сидить праворуч від мене
- Ой, вибач. Ми подумали, що це якийсь дядько. Ти не ображайся! З лиця-то води не пити! Головне, щоб людина хорошою була!
Словом, весілля пройшло, сукня була брудною, звісно. А наступного дня мене забирали в будинок жениха до Махачкали. Шлейф потрібно було попрати, а в нашій квартирі його ніде було сушити, так що я з Олесею поїхали до маминої подруги, яка жила у великому будинку.
Вранці я приїхала додому. Там метушня, звичайно. І тут дзвонить домашній телефон. Мати заборонила мені піднімати трубку, але Магомед зробив хитро – попросив якусь дівицю, щоб вона мене покликала. Я підійшла, а він натурально плаче і говорить:
- Еміля. Я люблю тебе. Якщо ти підеш з мого життя, я покінчу самогубством. Мені без тебе нічого не потрібно. Ти розумієш, що так як люблю тебе я, тебе ніхто любити не буде? Ти розумієш, що ти зі мною робиш?
Я плачу у відповідь:
- Дай спокій мені! Я виходжу заміж! У мене інше життя! Змирися! Змирися як змирилася я! Все!
Мама вирвала у мене трубку і наказала збиратися. Я наділа плаття і сиджу в маминій спальні. За звичаєм всі приходять зі мною прощатися. Тітки плачуть, сестри плачуть, мати зайшла, обійняла, поцілувала і ридаючи пішла. Попросила бути розумницею і дурощів не робити. Зайшли дядьки всіх мастей, обійняли, пішли. А я чекала, коли ж зайде тато. Мені це було так необхідно. Мені так потрібно було його напуття, його енергетика, його запах. А він не зайшов. Всупереч всім звичаям.
Ми вийшли з під'їзду, і я побачила, як мій тато завзято сміється на вулиці з мужиками. Я сіла в машину і чекала, що хоч в останню хвилину він загляне туди і скаже: щасливо вам! Багато мені і не потрібно було – я знаю, що він свої сентименти ніколи не покаже, він же у нас мужній.
Кортеж рушив до Махачкали. Ми їхали три години. За весь цей час Акім так і не заговорив зі мною – просто не було про що. Я ридала всю дорогу, а він ні слова. Хоч би анекдот розповів. Це ще більше нагнітало обстановку. Ще у нас є звичай – коли наречену виводять з будинку, треба запалити гасову лампу і донести до женихівського будинку так, щоб вона не згасла. А вона весь час гаснула. Погана прикмета, говорили всі.
Ми приїхали до Махачкали, я зайшла в свій майбутній будинок. Це була трикімнатна квартира на околиці Махачкали, в звичайній п'ятиповерхівці на першому поверсі. Тут у мене настрій піднявся. Я була щаслива, що тепер я буду у цьому будинку хазяйкою, що у мене такі красиві меблі, килими, люстри, багато дорогого посуду, побутова техніка. Ми з сестричками – рідною Елізою і троюрідною Олесею – залишилися вдома самі. Розвісили всі шмотки, пострибали на новому ліжку. Потім зібралися якісь діти в будинку – родичі з села. Постійно дзвонив домашній телефон, я не підходила, наче наречена ж, скромна. Трубку піднімали діти. Виявляється дзвонив Магомед. Просив покликати Емілію, а діти кидали трубку, бо всі вони думали, що мене звуть «наречена», а хто така Емілія – гадки не мали.
Так минув день, увечері ми з сестричками лягли спати, наступного дня було продовження весілля. Вранці зробили нікях – мусульманський шлюб. Прийшла одна моя подруга, яка була у змові з Магомедом і його командою. Ми поїхали в ВРАГС. Вона впарила мені свій мобільник, «щоб не загубився», на який постійно хтось дзвонив. То сам Магомед з визнаннями в коханні, то наші спільні знайомі, які в паніці повідомляли мені, що мене все одно сьогодні викрадуть.
Страх змішувався з ненавистю до мого жениха, що весь час сидів справа. З ненавистю до звичаїв, до цих навіжених родичів, які радіють моїй занапащеній долі. Йде весілля в банкетному залі. До мене підходять родичі, говорять, що я дуже красива, а Акім - він хороший, хоч і не красень. Некрасень так і не заговорив зі мною. А подруга сіла поруч і умовляла мене втекти:
- Давай, дурна! Це твій останній шанс бути щасливою! Ти розумієш, що розійтися з ним тобі ніколи не дадуть, а якщо і розведешся, то тато зачинить тебе удома і так погниєш в цьому Кизлярі! А я лише плакала.
О 6 годині вечора ми приїхали в нашу квартиру. Я бачу біля під'їзду машину магомедівських друзів. Я розумію, що пі…ц. Вірніше, я нічого вже не розумію. Мене лихоманить. Жених просить мене повісити його піджак в шафу – я гидуюся до нього доторкнутися. Я повертаюся у бік своєї спальні і розумію, що зараз мені доведеться з ним спати. Мене переклинює. У цей момент дзвонить доброзичлива подруга і продовжує руйнування мозку. Тікай! Виходь! Виходь, тебе він чекає! З вікна я бачу натовп хлопців – вони на мене чекають. Акім заходить у ванну, я кидаю трубку і виходжу за поріг. Там мене хапають, садовлять у машину і везуть.
Опівночі. Злива. Я в тумані. Нічого не розумію – немає ні сліз, ні слів, ні страху. Не пам'ятаю нічого, лише уривки якісь. Мене перевозять всю ніч з квартири на квартиру. Вранці приводять в будинок Магомеда. Звідти мене ховають в будинку їх сусідів.
Кошмар починається в моїй сім'ї. Дядьки повідомляють мого батька про моє зникнення. Батько б'є матір за погане виховання. Еліза проговорилася, що «це напевно Мага її вкрав!», за що отримує п…и від батька: знала і мовчала. Батько приїжджає терміново до Махачкали, заявляє про викрадання в прокуратуру.
Слідчий виявляється однокурсником Магомеда. Приходить разом з ним до мене і я під диктування пишу заяву:
Я, К-мова Емілія, 1982 року народження, вийшла в ніч з 15 на 16 червня з будинку по вулиці Огарьова, 9. Сіла у таксі, заплатила 30 рублів, попросила довезти мене на вулицю Нафтоперегінна, 36. Постукала в будинок, де проживає сім'я Рамазанових і просилася до них. Мене ніхто не крав, я зробила це сама, тому що люблю Рамазанова Магомеда Саїдовіча. Прошу не пред'являти йому жодних претензій.
Цю заяву бачить мій тато. Відмовляється, звичайно, і всі його родичі теж. Ганьба.
Тепер я дружина Рамазанова Магомеда Саїдовіча. Живу в будинку з його батьками. Він б'є мене майже щодня – «ламає характер». Люди приходять знайомитися з нареченою, а вона з фінгалами, крововиливами в очах, вирваними жмутами волосся.
Бив, примовляючи: «А тепер, дорога, забудь про свої понти, ти більше нікому не потрібна, ти тепер не породиста собака, а дворняжка. І будеш робити те, що говорю тобі я. Ну і де твій татко? Хе-хе. Немає у тебе більше татка. Я тобі і татко, і мамуся». Це вдень. А вночі: «Пробач мене, дурня, це я від любові до тебе божеволію».
Так продовжується три місяці. З будинку я нікуди не виходжу. Встаю о шостій ранку. Проводжаю на роботу по черзі всіх членів великої сім'ї – свекор, дівер, Магомед. Потім прокидаються мама, сестра, бабуся. Всі поснідали, а тим часом настає час обіду. Я готую обід – всі збираються, обідають, розходяться. У мене є дві години, щоб прибрати великий будинок. Пилососити, помити підлоги, витерти пил. Сколіоз не звик до таких навантажень. Спину ломить до сліз, але я терплю. Через день я міняла всій сім'ї постільну білизну (мама привчила). Білизна білого кольору, пральна машинка не працює – все руками: прати, кип'ятити, підсинювати, виполіскувати. У вихідні дні вибивала килими, прала завіски. Закінчую прибирання – вже час готувати вечерю. Поки всі розійдуться з кухні, 10 вечора. Прибирати на кухні я закінчувала об 11. потім ще поперу сорочки, шкарпетки, труси. Знесилена приймаю душ і уночі піднімаюся в свою кімнату. Там ще (пробачте за подробиці) подружній обов’язок. Загалом, засинала я з хворою спиною годині до п'ятій. А о 6 ранку свекруха відкривала двері в нашій спальні з командою: - Емілія! Буди Магомеда!
Тим часом тіточка Гульзада дала слово, що розведе мене з Магомедом. Стала капати тіточці Джанет, що я така-сяка. Повія кінчена. Що одружувався на мені її племінник тому, що я багата наречена. І взагалі, гінеколог її промовчав тоді, а насправді вона була не незайманицею і у неї були сліди абортів. (Господи!)
Все це тіточка Джанет стала докладати свекрусі, яка і так мене сильно ревнувала до свого синочка. Ну ось вона і вирішила питання зі мною раз і назавжди.
1 вересня 2003 року під час обідньої перерви в будинок стали збиратися родичі, сусіди, друзі Магомеда з різних компаній. Напередодні батьки мого чоловічка об'їхали всіх його друзів і попросили приїхати і допомогти їм мене вигнати. Половина навідріз відмовилися: мовляв, це не по-людськи і вже тим більше не по-чоловічому, він на себе відповідальність брав. А деякі погодилися.
У будинку почався скандал. Я була внизу і зверху доносилися крики – Магомед доводив всім мою порядність. Оскаженіла мати спустилася вниз і стала тягати мене за волосся з криками:
- Ах ти сука! Ти бл…..! Що ти з моїм сином, відьма, зробила?
Ось під такий акомпанемент мене витягнули на вулицю. Вже у воротах я поглянула в очі Магомеду, зроби що-небудь, що ж ти стоїш. На що він мені сказав: ти ж розумієш, що я не зможу з тобою жити на свою зарплату.
Мене посадили в машину і повезли в будинок дядька мого батька. Мовляв, заберіть вашу бл….
Батьків дядько – років 70 – розумів прекрасно, що якщо він мене забере, то в його будинку буде скоєно вбивство: мої дядьки приїдуть і уб'ють. Всю дорогу, поки мене туди везли, я плакала, благала не везти туди, говорила, що мене уб'ють, просила зглянутися. Їм було пох... У машині сиділа тіточка Джанет, батько і мати Магомеда. І якийсь мужик.
Коли батьків дядько відмовився мене забрати, вони повезли мене до моєї тітки – двоюрідної сестри моєї матері. Бідна тітка – діабетічка – офігєла, коли побачила всю цю делегацію. Жанна ангельським голоском пояснювала, що мовляв, даруйте, але ми вам її повертаємо, тому що «крадена річ баракат (щастя, благополуччя) в дім не приносить». Я була в неадекваті і послала її на .... Сестрички мене відвели в кімнату.
Чутки про те, що мене вигнали, поширилися швидко по всій республіці. Тітці хтось подзвонив і сказав, що до неї їдуть мої дядьки мене вбивати. Я втекла. Приїхала в будинок до тітки Магомеда – тітки Зої. Вона мене дуже любила. Так от, кажу, йти нікуди. Вона каже: поживеш у мене поки, а там що-небудь придумаємо.
За годину туди уломлюється Магомед з криками – що ти тут робиш? Пішла звідси на …! Ще через півгодини його батьки, які дружно мене стали бити з криками: «Диявол! Сатана! Забирайся!» Магомед намагався мене якось витягнути з їхніх рук. Далі не пам'ятаю.
 У істериці біжу на верхній поверх, прошуся у людей мене врятувати. Люди мене впускають, говорять, мовляв, не турбуйся, тут тебе ніхто не чіпатиме. Потім я вибігаю з їх будинку, ловлю таксі і прошу відвезти мене. Таксист бачить мою істерику, нічого не запитує і везе. Грошей не було, він мене зрозумів. Приїхала до подружки, переночувала.
На ранок вона дала мені сто рублів. Ось, говорить, більше допомогти нічим не можу. Їду до іншої подруги. Вона працює в універі преподшею. Так і так, кажу, жити ніде, на що вона мені відповідає: Вибач, але мої батьки не зрозуміють, і взагалі, ти сама винна.
Подруга приймає залік. Якась дівчинка просить її поставити їй залік запростотак, мовляв, у мене проблеми, я з дому пішла. Луїза ставить їй залік, я прошу залишити нас наодинці. Коротко розповідаю свою історію і прошу дівчинку повернутися додому.
Поряд з університетом знаходиться редакція газети «Новое дело». Я голодна і розумію, що мені необхідно влаштуватися на роботу, щоб заробити грошей на їжу. Приходжу в редакцію, говорю з главредом. Мені дають тестове завдання, я впоралася. Перший місяць працюю позаштатно. Гонорари – копійки. Живу в редакції. Все моє багатство – це плаття, яке було на мені, і якісь шльопанці. Я розумію, що жити на ці гроші я не зможу. Даю оголошення в газеті, знаходжу собі учнів – тепер я репетитор з російської мови. Одному учневі 7 років, а другому – 10. До першого їду вранці, а до другого – увечері після роботи. Чоловік приходить в редакцію, тягає за волосся. Хлопці за мене вступаються, чоловік зникає.
Жовтень. До плаття додаються джинси і светр. Але все одно холодно. Живу як і раніше в редакції. Зарплата 1500 рублів. Гроші витрачаю на проїзд – по роботі і до учнів. Останні копійки – на хліб і кефір. Я купую найдешевше мило і умиваюся вранці холодною водою в редакційному туалеті. Вахтерка віддає свого плаща, щоб я їм вкривалася вночі, спину тепер ломить від холоду. Вночі доходить до 0 градусів. Опалювання ще не включили. Купаюся раз на тиждень в спортивному комплексі «Спартак», коли борці йдуть з тренувань. Запах сірчаної води і дешевого мила переслідують мене.
Листопад. У редакції з'являється дівчинка – студентка моєї подруги. Її мати відправляє з баулом теплих речей (все ж світ не без добрих людей). В кінці листопада я отримую перші гроші за репетиторство. Знімаю кімнату. Хазяйка – бездітна жінка років 40-но. Закохується в мене, живу.
Після Нового року мати просить переїхати до її рідного брата, щоб хоч якось відмазуватися від пліток. Весь Кизляр поливає мене брудом – шльондра, шалава, проститутка, з тим те є…ся, з цим, в того-то відсмоктала, в Махачкалі путанить в сауні. Придумували всякі небилиці і це доходило до батька. Він у все це вірить. Потім батько відправляє своїх братів на завдання: забрати мене, відвезти в село і там вбити. На додаток дає маму, якій доручив мене вивести з будинку. Мама заходить в будинок свого брата, ми плачемо. Я знову втікаю.
Ціле літо міняю місце дислокації. Жити стає нестерпно. Я виїжджаю до Москви…
Емілія, наразі кореспондент газети «Новиє ізвєстія» (Москва)
Підготовлено для українських читачів ПАНЯНКОЮ
Читайте також:
Документи: 1-10, 11-20, 21-30, 31-40.
|
 |
|
 |
 |
